Перейти до основного вмісту

Речі, для яких немає місця

Такі справи.
Я знаю одну людину, в неї є пульт від телевізора. Цей пульт особливий, можна сказати  сакральний. Він нічого не вмикає і не вимикає, більше ні.
Телевізор став жертвою пожежі, коли згоріло все. А пульт  ні. Чому він вцілив і був винесений з домашнього пекла лишається загадкою. Для мене
цей пульт став символом безнадії, він вижив випадкова, так просто склались обставини, він не потрібний, хіба що горіхи колоти й на його місці
могла опинитись будь-яка корисніша річ, але так сталось.

Є такі речі, яким немає місця в цьому світі. В мене є світильник  новенький, чудовий. Я його замовила навесні, в очікуванні нової спальні,
яку мала отримати от-от.
Нині закінчується літо, лампа складена у шафі й кімната досі ілюзорна, досі вміщує людей, які мали забратись звідси давно.
Я дуже люблю цю лампу. Іноді зазираю до неї в шафу. Іноді здається, що ми з нею дуже схожі, у своєму положенні у світі.


Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

шматок #1

"пік", "пік" - це я гортаю стрічку Фейсбук і реагую на світовий потік "лайк", "невдоволення" ну і звісно ж новий смайлік "тримаймось". Самовиражаюсь? Ознака мого існування в людському світі? Ось, щойно я була ніким, однією з тисяч, а тепер реагую смайліком-невдоволення на політику Білорусі і пост про не гуманне ставлення до тварин, вєршу світові справи. Я очєнь важная. Ось вона моя, крошка лузєр.  А поки минала корок на мосту Патона - написала нову публікацію. Чим не чудовий день? І сюди ж можна писати вічно, лишати свій слід в історії - крихти мого лузєрства.

Mood #24

Нічну темряву м'яко підкреслюють ліхтарі залізниці, пів прозорим  мерехтливим стовпом під кутом пливе жовте світло. Переговори над коліями стають все гучніші, наполегливішими, мені стає моторошно і  не спокійно, повні відлуння і гуркоту наростає монотонні повтори наказового тону, як  заклинання  диявола і я  розумію , що цей речитатив  —  молитва, як в православних церквах, проте явно агресивно, божевільно і на грані моторошного сну.  цього не може бути. дим потягів не пахне  ладаном . тут немає дзвонів. голос розколює цю ніч і осколки летять у всі боки. не лишається нічого, окрім тихого гулу.

Work Time - срач тайм?

Мою увагу завжди приваблюють фото робочого процесу людей, за  творчістью  яких я слідкую (за звичай пускаючи  слину ). І в instagram чи на youtube все виглядає так ідеально,  виважено-хатично , творчо - пензлики розкладені за якоюсь  витонченою  гамою, ідеальне освітлення, бруду не існує, а  якщо  він є, то  високохудожній , в тон картинці  і  доречний. Чомусь на моїй практиці все зовсім не так - якщо багато роботи - то навколо утворюється  неістовий   срач , чисті горнятка для чаю швидко закінчуються на кухні  і  кожний різкий поворот супроводжується  їх  дзвоном - десь залишки напоїв, десь акварельна вода. Чомусь відразу  стає  брудно - пил множиться за день, всі речі виповзають зі своїх місць і утворюють  горку  з піжам і пальт, палітри не вистачає і нею стає стіл і планшет.  А сама я сиджу на  стільці  в якійсь не природній позі, чи лежу на ліжку в оточенні деталей роботи. І ще, всюди кіт. ВСЮДИ. Зовсім не те, що захочеться знімати  і  відразу викладати на огляд. А коли хтось