Нічну темряву м'яко підкреслюють ліхтарі залізниці, пів прозорим мерехтливим стовпом під кутом пливе жовте світло. Переговори над коліями стають все гучніші, наполегливішими, мені стає моторошно і не спокійно, повні відлуння і гуркоту наростає монотонні повтори наказового тону, як заклинання диявола і я розумію, що цей речитатив — молитва, як в православних церквах, проте явно агресивно, божевільно і на грані моторошного сну. цього не може бути. дим потягів не пахне ладаном. тут немає дзвонів. голос розколює цю ніч і осколки летять у всі боки. не лишається нічого, окрім тихого гулу.
"пік", "пік" - це я гортаю стрічку Фейсбук і реагую на світовий потік "лайк", "невдоволення" ну і звісно ж новий смайлік "тримаймось". Самовиражаюсь? Ознака мого існування в людському світі? Ось, щойно я була ніким, однією з тисяч, а тепер реагую смайліком-невдоволення на політику Білорусі і пост про не гуманне ставлення до тварин, вєршу світові справи. Я очєнь важная. Ось вона моя, крошка лузєр. А поки минала корок на мосту Патона - написала нову публікацію. Чим не чудовий день? І сюди ж можна писати вічно, лишати свій слід в історії - крихти мого лузєрства.
Коментарі
Дописати коментар