Раптова поїздка і раптові негаразди

Ми зібрались в поїздку.

Ну, як зібрались.. Про поїздку я говорю доволі давно і постійно, оскільки довгий час не виходило подолати рутину і поїхати кудись, а говорити я не переставала про це, — мій запальний монолог перетворився на постійне монотонне гудіння про необхідність час від часу перезавантажуватись, подорожувати, бла-бла-бла.

Тому, коли я почула "добре, поїхали завтра" крім радості я відчула паніку і розгубленість, тому що раптова інформація здатна травмувати людинку, не готову до неї (Хармс тут правий). Як виявилось — я була не готова. Голосно дихаючи я збирала всі нажиті необхідності, які знаходились не відразу, або знаходились не ті, бігала по будинку і приміряла різні наряди.
Як потім показав час — з погодою ми ні разу не вгадали й половина одягу просто вдягалась одночасно, щоб було не холодно.

Об'їхавши всі родинні села і з'ївши за день їжу, що дорівнює нашій вазі ми виїхали на трасу на зустріч пригодам! Якщо ви знайому з дорожнім покриттям у східній Європі, можете уявити чому в дорозі попрацювати не вдалось і довелось милуватись краєвидами у вікно, вже без докорів сумління.

В нас з собою були гроші (цей пункт підкреслюю, бо попередньо ми довго жили в економрежимі (і будемо ще деякий час) через не стабільність дерев'яних будинків і їх здатність горіти)

Так от, в нас були ГРОШІ на поїздку! Тобто це означало кав'ярню (найсправжнішу — з меню, дверима, столиками, офіціантом, кавою і смаколиками), їжу в туристичних закладах, морозиво і все інше, до чого легко звикнути як до легких наркотиків.

Ми як раз під'їжджали до мети нашої поїздки — стародавнього міста з фортецею. Почався дощик, ми їли банани та персики, я фальшиво наспівувала, а позаду нам активно бібікав якийсь "точно не чемний хамло, що псував мить". З нєдовольними обличчями ми висунулись з машини та дізнались, що їдемо зі спущеним колесом. Наш "янгол бібікало" помчав далі, а ми "не чемні хамло" ставили запаску в закутку общагі. Нічого, це не страшно — думали ми — завтра заклеїмо.

Зранку ми поїхали на запасці в старе місто пити каву з вогником у найкраще кафе і це було не аби яке задоволення! Провели ранок ніби свято. Склали план на день в тому ж дусі, але перед продовження туристичних шастань і гедоністичних досліджень ми поїхали в тур по шиномонтажкам.

Це переломний момент.

Діагноз прозвучав як вирок — необхідна пара нової гуми (ось тут має бути смайлік повний розпачу і печалі, колись я його обов'язково створю!). Поки нам міняли колеса перед моїми очима проносились все не зїджене та не випите нами. Озброївшись Google — нині я знаю все: де можна поїсти удвох на 100 грн, всі безкоштовні локації й парки з лавочками, а погодившись на додаткове робоче завдання і виконавши його вночі - вийшло заробити на пальне.

Знайшовши їдальню на краю світу (між центральним ринком і вокзалом) поївши та запивши узваром всі наші печалі ми відправились далі та чудово провели час.

Бо не можливо сумувати, коли для втішення друг зранку погнав в Сільпо й зготував тобі пасту-карбонара і дає термос з кавою на прогулянку, а потім ви їдете разом за місто їсти дикі чорні черешні над дорогою.

Можна продовжувати філософські тіради про те, що насрій та краєвиди безкоштовні, досвід безцінний, а гроші це не головне, але я не буду.