Перейти до основного вмісту

Невдалий день

під час тижневої застуди, коли всі запаси їжі були з'їдені, навіть ті що в категорії майже їжа, що про запас, для походу, на чорний день і просто шкода було викинути, я пішла в магазин. ще соплива і слабка, але дуже голодна.
я взяла все що могла самостійно донести додому, про що думала ці дні - солодощі, консервація, молоко, ...
свято житті і передчуття смачної вечері. першим ділом я відкоркувала мариновані огірки, от тоді і сталась ця підстава.. від кого, а від огірка я такого не чекала. я встигла розжувати огірок і відчути цей божественний смак, коли оцет з маринаду дістався запаленого горла світ для мене перестав існувати. я дізналась що можна одночасно кашляти та чхати, так
сильно і самопожертвенно, що весь розжований огірок опинився в носі. це той момент, коли не можеш дихати носом, бо там соплі і огірок,
а горло сотрясає кашель. ось вона - смерть, подумала я, коли в очах потемніло.
я все ж пережила це, сидячи навприсядки посеред кухні, серед накупленої їжі і банки злих огірків, розгублено озираючись по сторонах,
в сльозах, соплях і залишках огірка. 
так почався один багаообіцяючий днь.

Коментарі

  1. Бідолашечко!
    Але при цьому так кумедно написано :D

    ВідповістиВидалити
  2. я зрозуміла - єдине про що стабільно можу писати, це про всі негаразди))) коли все добре, то думок немає, на відміну від протилежного - невичерпне джерело, і все це треба кудись виплєснуть :)

    ВідповістиВидалити

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

шматок #1

"пік", "пік" - це я гортаю стрічку Фейсбук і реагую на світовий потік "лайк", "невдоволення" ну і звісно ж новий смайлік "тримаймось". Самовиражаюсь? Ознака мого існування в людському світі? Ось, щойно я була ніким, однією з тисяч, а тепер реагую смайліком-невдоволення на політику Білорусі і пост про не гуманне ставлення до тварин, вєршу світові справи. Я очєнь важная. Ось вона моя, крошка лузєр.  А поки минала корок на мосту Патона - написала нову публікацію. Чим не чудовий день? І сюди ж можна писати вічно, лишати свій слід в історії - крихти мого лузєрства.

Mood #24

Нічну темряву м'яко підкреслюють ліхтарі залізниці, пів прозорим  мерехтливим стовпом під кутом пливе жовте світло. Переговори над коліями стають все гучніші, наполегливішими, мені стає моторошно і  не спокійно, повні відлуння і гуркоту наростає монотонні повтори наказового тону, як  заклинання  диявола і я  розумію , що цей речитатив  —  молитва, як в православних церквах, проте явно агресивно, божевільно і на грані моторошного сну.  цього не може бути. дим потягів не пахне  ладаном . тут немає дзвонів. голос розколює цю ніч і осколки летять у всі боки. не лишається нічого, окрім тихого гулу.

Work Time - срач тайм?

Мою увагу завжди приваблюють фото робочого процесу людей, за  творчістью  яких я слідкую (за звичай пускаючи  слину ). І в instagram чи на youtube все виглядає так ідеально,  виважено-хатично , творчо - пензлики розкладені за якоюсь  витонченою  гамою, ідеальне освітлення, бруду не існує, а  якщо  він є, то  високохудожній , в тон картинці  і  доречний. Чомусь на моїй практиці все зовсім не так - якщо багато роботи - то навколо утворюється  неістовий   срач , чисті горнятка для чаю швидко закінчуються на кухні  і  кожний різкий поворот супроводжується  їх  дзвоном - десь залишки напоїв, десь акварельна вода. Чомусь відразу  стає  брудно - пил множиться за день, всі речі виповзають зі своїх місць і утворюють  горку  з піжам і пальт, палітри не вистачає і нею стає стіл і планшет.  А сама я сиджу на  стільці  в якійсь не природній позі, чи лежу на ліжку в оточенні деталей роботи. І ще, всюди кіт. ВСЮДИ. Зовсім не те, що захочеться знімати  і  відразу викладати на огляд. А коли хтось